І знову bookbanda порушує ваш спокій. Ну що ж, друзі, ми повертаємося до теми таких нечистих створінь як потерчата.
Отож, ми з'ясували, що згідно з переказами, потерчата живуть переважно по озерах або болотах (іноді це можуть бути й кладовища, перехрестя доріг або які інші місцини з не надто приємною атмосферою). Найчастіше вони забавляються тим, що ходять з каганцями, блимаючи вогниками, і тим самим заманюють подорожніх в болото. Тут відчувається неабиякий зв'язок з блукаючими вогниками (блудничками), правда?
Стосовно звичаїв, пов'язаних із померлими дітьми, також є чимало цікавих фактів. Нехрещену дитину ховати на кладовищі було заборонено (це вважалося страшним гріхом), тому найчастіше це робили або десь за територією цвинтаря, або на перехресті. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під перелазом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко.
Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях «бовдур» — пічну трубу. Це робили з тієї причини, що саме димар вважався воротами в потойбіччя. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими.
Окрім як поза кладовищем та під порогом, існував звичай ховати потерчат і під деревами. Дерево на могилі в уявленнях людей являє собою світове дерево, яке поєднує світ живих та мертвих. З троїцького обряду «завивати вінки» на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним.
На Волині до потерчат ставилися обережно. Тут вважали поганою прикметою, коли раптом виявиться, що хату побудовано на місці, де колись закопали померлих дітей. Мовляв, їхні душі весь час літатимуть довкола та проситимуть хрещення. А хто почує їхній голос, має кинути все, що тримав на ту мить у руках.